Мы меняем маски и верим в сказки

Прямых и скрытых больших обид.

Улыбки краски – мы строим глазки,

Меняя, как бы, свой внешний вид.

Инферно мнений и отношений

Изменит пух, прикрывая суть.

Душа співа осінні трелі,

Летівших донизу думок.

Червоний звук віолончелі,

Що з листям вогняним - пожовк.

Моя свідомість - біла постать,

Блукає там в спокійній тиші.

Хотіла зобразити дощ:

Повз небо краплини сірі.

Та ти вже, напевно, йдеш.

А я в почуття не вірю.

Не знаю я: правда чия.

Чи вулиці справді самотні,

Сердце неустанно тараторит,

Не совсем забытые мотивы.

А душа с его настроем спорит.

Прекращая взлеты и порывы.

Так банально… и холодный взгляд,

Улицы живые омрачает.

Голос спокойно дышит,

Внимая немыми устами:

Нас никто не услышит,

Обременяясь словами.

Твоя вогненна суть - постійні зміни долі

Та настрій, що невпинно мерехтить.

Залежна я, по волі чи не волі,

Як тобі зле – у мене теж болить.